В апсиді Михайлівського приділу на південній стіні виявлено незвичайну абетку (Абетка Софії Київської), що складається з 27 букв. При реставрації фрескового живопису зі стін собору в цьому місці було видалено два шари олійних фарб ХVIII і ХІХ ст. Абетка видряпана гострим предметом на фресковій штукатурці ХI ст. в один рядок довжиною в 50 см. Висота літер досягає 2-3 см. Деякі з них були зашпакльовані в ХVIII ст. Трохи вище абетки знаходиться ряд графіті, що представляють собою головним чином малюнки коней та фрагменти якихось записів. Один з малюнків, що зображає корову з припискою над нею «Муу», опублікований нами раніше під № 95. Один із написів справа зроблено трохи раніше абетки. Про це можна судити по відхиленню вниз останніх чотирьох букв абетки, що не вміщалися. Абетка містить такі літери:
Початкові букви абетки збереглися дещо гірше через потертості та пошкодження тиньку. Крім того, ногами намальованих вище коней пошкоджені літери г, е, ж, р. Літери абетки не відокремлені один від одної знаками пунктуації.
Досить побіжного погляду на абетку, щоб переконатися в її незвичайності. З 27 букв 23 відповідають грецького алфавіту. Відсутня тільки ѱ «псі». На близькість до грецького алфавіту вказує наявність двох І – и, і, та двох о – о і кінцевої ѡ «омеги», місце ѳ між и та і, ѯ – між н та о. Проте б, що читається після а, ж над рядком, між е і з, ш та щ на місці відсутнього ψ, тобто літери, що вживаються в слов’янському листі, свідчать, що це не грецький алфавіт, а невідома азбука.
Розглянемо графіку знову відкритої абетки.
а — має не зовсім звичайне написання. Буква складається з вертикальної лівої і похилій до неї правих прямих, покритих в місці сполучення невеликим горизонтальним штрихом. Завдяки цьому буква якби стоїть на вістрі петлі. Подібне написання нечасто зустрічається в пам’ятках кириличної писемності. Окремі букви з подібним написанням зустрічалися нами серед Софійських графіті.
б — складається з вертикальної прямої з навісом і гачком. Ліва частина навісу дещо видається за межі букви. Кузов досягає приблизно середини висоти літери. Нижня частина його попсована, і тому встановити точну форму його важко. Залишки кузова показують, що він мав закруглення, утворене ламаною лінією. В цілому буква має досить звичайне для кирилиці написання.
в — верхня частина має форму гострого кута, що примикає до вертикальної прямої. Нижня частина трохи більшого розміру, можливо, за формою повторювала кузов попередньої літери б. Абсолютно аналогічне написання цієї літери зустрічається в написі 1052 г. (№ 3) та записі про смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 року та інших графіті ХI ст.
г — особливостей в зображенні не має. Читається погано через малу глибину рельєфу, а також через залишки шпаклівки ХVIIІ ст.
д — незважаючи на вибоїну в штукатурці, що зіпсувала її праву частину, читається досить добре. Буква повністю, з ніжками, стоїть в рядку. Її верхня частина загострена і покрита невеликим горизонтальним штрихом. Буква нагадує деякі варіанти її накреслення в написі Самуїла 993 р.
е — дуже попсоване малюнком і вибоїною в штукатурці, тому добре видно тільки верхню частина букви та довгий язичок.
ж — написано над рядком після е. Буква складається з трьох пересічних ліній та написана в три прийоми. Кінці похилих ліній мають невеликі вигини в бік середньої щогли. Висота літери менше її ширини, що, можливо, пояснюється написанням над рядком. Характер накреслення близький до зустрінутого в написі 1052 року, але там висота літери по відношенню до ширини трохи більше. Графіка літери близька відповідним накресленням Остромирового Євангелія та Ізборника Святослава 1073 року.
ꙁ — має великий горизонтальний навіс і довгий хвіст, опускається за межі рядка. Накреслення досить звичайне для кирилиці XI ст. Воно близьке Ізборнику 1075 р, зустрічається часто і серед Софійських графіті ХІ-ХІІ ст.
и — складається з двох щогл, з’єднаних точно посередині горизонтальною перекладиною.
ѳ — має форму овалу з загостреними верхньою і нижньою частинами. Середня лінія не виходить за межі букви. Ця особливість знаходить аналогії в грецькій писемності VII–VIII ст. Однак загостреність овалу вказує на більш пізній час.
і — має вигляд вертикальної прямої лінії. Як і наступна к, буква трохи пошкоджена в середній частині. Ніяких діактричних знаків (крапок) над нею немає.
к — мабуть, складається з двох роздільних частин. але судити про це важко через пошкодження штукатурки. Буква сильно стиснута з боків, і тому її висота значно більше ширини.
л — без особливостей в накресленні. Складається з шатра, покритого зверху невеликим горизонтальним штрихом.
м — має петлю загостреної форми, опущену безпосередньо з верхівок щогл, а не з горизонтальних виступів на них.
н — складається з двох щогл, з’єднаних довгою перекладиною, опущеною з самого верху лівої і досягає самого низу протилежної частини літери. Висота її більше ширини.
ѯ — знаходить повну аналогію серед Софійських графіті в графіті 4052 р. (№3), де її вжито під титлом як числівник 60.
о — ліва частина у вигляді півкола, а права – зламаних ліній. Автор, мабуть, намагався написати о правильної овальної форми, але через складнощі написання на штукатурці, буква йому абсолютно не вдалася.
п — простого написання. Складається з двох прямих, покритих навісом. Верх букви пошкоджений вибоїною в штукатурці.
р— малоформатне, архаїчне накреслення з напівкруглою зрізаною зверху головкою і коротким хвостом. Буква повністю стоїть у рядку. Подібне накреслення зустрічається в написі на Тмутараканському камені, трапляється воно і серед Софійських графіті.
с — має вигляд відкритого півкола, кінці якого не загинаються всередину.
т — звичайного написання. Складається з щогли і горизонтальної прямої з гачками на кінцях.
у— незвична для кириличного письма. Вниз за рядок продовжується не права верхня частина букви, а ліва. Схожі накреслення зустрічаються в грецькій писемності VI – VII ст.
ф — нагадує скорописну грецьку «ф» з петелькою у верхній частині.
х— складається з двох пересічних ліній. Права у верхній частині має гачок. Такий же гачок, ймовірно, був і зліва, в тому місці, де зараз буква пошкоджена.
ш—у вигляді трьох вертикальних ліній, що спираються на горизонтальну пряму. Верхні кінці літери ніби трохи потовщені. Цікаво, що буква помітно піднята як над рядком так і по відношенню Х і Щ, які стоять поруч. Якщо це не проста випадковість, то слід нагадати, що саме так писалася буква «шин» в самаритянської писемності.
щ — тип написання близький Остромировому євангелію та іншим давньоруським пам’яткам книжкової писемності. Його особливістю є довгий хвіст, що виступає вниз далеко за рядок. Частина його ми залишили зашпакльованою.
ѡ — має накреслення з досить сильно розведеними бічними сторонами. Нижня частина букви майже горизонтальна, середня лінія у вигляді вертикальної прямої. Через пошкодження тиньку важко сказати, чи досягає вона висоти бічних сторін і чи є над нею надрядкова буква або інший знак. Подібне написання зрідка зустрічається серед Софійських графіті (№ 105). Воно нагадує «якірне» є, що лежить в рядку.
Отже, в накресленнях букв відкритої в Софійському соборі азбуки простежуються наступні палеографічні особливості: всі літери написані прямо, без нахилу (за винятком тільки у), їхня висота більше ширини, тобто за формою вони наближаються до прямокутника, а не до квадрату. ѳ та о у вигляді гострих овалів, букви г, д, т мають гачки. Все це свідчить на користь подібності накреслень абетки з молодшим грецьким унціалом Х ст., до якого близькі також накреслення пам’яток кириличної писемності ХI ст. Окремі літери ѳ, c, у мають ще більш архаїчні накреслення, які зближують їх зі старшим візантійським унціалом, літери якого не мають різних добавок у вигляді гачків, точок тощо. б, ж, ш, щ не настільки давні, як інші літери абетки.
Їхні накреслення цілком аналогічні тим, що зустрічаються в пам’ятках книжкової писемності ХІ ст. На підставі палеографії цих букв можна зробити висновок, що азбука була написана на стіні собору в ХI ст.
Порядок букв в графіті (крім б, ж, ш, щ) цілком відповідає грецькій абетці. б, ж, ш, щ, призначені для передачі особливостей слов’янської мови, поставлені не у випадкових місцях. Для б та ж місця відповідають кирилиці, хоча після ж перед ꙁ варто було б ще очікувати ѕ. Місце ш і щ не відповідає кирилиці, де після х стоїть ѿ.
Перша думка, яка виникає при знайомстві з графіті на стіні Софійського собору, що перед нами невдала спроба передати абетку кирилиці. Саме так вважають деякі дослідники, які ознайомилися із знахідкою за нашими попередніми публікаціями. Так, Т. А. Іванова вважає, що графіті «є невмілою спробою, людини, що не дуже розуміється на слов’янській абетці, зобразити кирилицю. При цьому автор графіті значно краще знав грецький алфавіт, на який він збивався вже на самому початку, пропустивши ж і вставивши цю букву над рядком. Цим же пояснюється відсутність літери ѕ, що не входила в грецьку абетку, грецькі місця букв ѳ та ѯ, а також те, що «абетка» закінчується ѡ».
Подібне твердження видається нам непереконливим з наступних причин. Важко повірити, що автор графіті, роблячи спробу написати слов’янську абетку — кирилицю, не знав навіть, на яку букву вона закінчується і, що найголовніше, не помітив у ній після кінцевої для грецького алфавіту «омеги» ще цілих 16 знаків (!). Це можна було б пояснити відсутністю місця на стіні, але його цілком достатньо. Автор напису звернув увагу на пропуск літери ж, дописавши її над рядком. Слід було б очікувати, якщо він хотів зобразити кирилицю, що він помітить і допише пропущене «зело», що стоїть в кирилиці поруч з ж. Однак цього не сталося. Т. А. Іванова пояснює це тим, що «зело» не входило в грецький алфавіт. Виникає і таке запитання: чому після х автор графіті поставив ш і щ, адже якщо він «збивався» на грецький алфавіт, то в ньому після х слід поставити ψ, якщо ж він хотів зобразити абетку кирилиці, то після х в ній йде ѡ, а ш і щ після ц та ч. Таким чином, місце написання цих букв в графіті не відповідає ні кирилиці, ні грецькій абетці. З наведених причин відкрите нами графіті розглядати як недописану або переплутану кирилицю навряд чи можливо. З тими ж 27 буквами недописана азбука кирилиці мала б виглядати зовсім інакше, а саме:
а б в г д е ж ѕ ꙁ и ї к л м н о п р с т у ф х ѡ ц ч ш
В кириличній абетці після ж мало б стояти ще «зело». Букви ѯ і ѳ, що стоять в кирилиці на 41-му і 43-му місцях, повинні були бути відсутніми, так як в графіті всього 27 букв. Після х мало б стояти «ѡ», а не ш та щ. При загальній кількості букв 27 абетка повинна була б включати ще ц і ч і закінчуватися на букву ш. Нічого подібного в графіті немає. Отже, якщо автор хотів зобразити кириличну абетку, то він зробив такі помилки: не написав ѕ; поставив ѳ та ѯ не на своєму місці; ш і щ написав перед ѡ, а не після нього; закінчив абетку буквою ѡ; не дописавши цілий ряд букв, що в кирилиці йдуть слідом за ѡ.
Близькість графіті до грецької абетки абсолютно очевидна. На це, в першу чергу, вказує загальний порядок букв, а також місця ѳ після н перед і, ѯ після н перед о, кінцева ѡ. Суперечить грецького алфавіту наявність в графіті слов’янських букв. Подібних відхилень в записі чотири: буква б; буква ж; ш та щ, написані на місці ψ.
Таким чином, якщо автор хотів написати кириличну абетку, то він зробив шість помилок, а якщо грецьку, то тільки три. Удвічі менша кількість помилок, як здається, також свідчить на користь того, що автор писав абетку, близьку грецького алфавіту, додаючи до нього в певних місцях слов’янські літери.
| 1 | авгдеꙁиѳіклмнѯопрстуфхψѡ (24) |
| 2 | абвгдежꙁиѳіклмнѯопрстуфхшщѡ (27) |
| 3 | абвгдежѕꙁиіклмнопрстуфхѡцчшщъыьѣюѧѫѯψѳ (38) |
| 4 | абвгдежѕꙁиіклмнопрстуфхѡцчшщъыьѣюꙗѥѧѫѩѭѯψѳ (43) |
Порівняльна таблиця абеток.
- Грецька абетка (24 літери)
- Азбука відкрита в Софії Київській (27 літер = 23+4)
- Кирилиця по Храбру Чорноризцю (38 літер =24+14)
- Розвинена кирилиця (43 літери = 24+19)
Важливим доказом, що вказує на цілком свідоме написання абетки з 27 букв, є те, що слов’янські літери поміщені в рядку поряд з іншими. З них, як ми бачили, тільки ж написано над рядком. Це, безсумнівно, вказує на те, що автор, видряпавши абетку, перевірив, чи не пропустив він якихось букв. Помітивши відсутність ж, він дописав її у відповідному місці над рядком. Отже, автор мав на увазі написати абетку саме з 21 букв. Інакше він неодмінно мав би помітити відсутність цілих 16 знаків.
Навряд чи відкрита в соборі абетка є незакінченим акровіршем (азбучною молитвою). Подібні акровірші писалися у вигляді колонки зверху вниз, і, крім того, в найдавніші з них входить значно більше число слов’янських додаткових букв.
Загальна кількість букв відкритою абетки — 27 — незвично мало. Вище згадувалося, що кирилиця збережених до нашого часу писемних пам’яток ХI ст. складається з 43 букв, в тому числі 24 букв грецького походження і 19 оригінальних слов’янських.
Болгарський письменник Х ст. Чорноризець Хоробрий у трактаті «Про письмена», до якого ми будемо неодноразово звертатися далі, налічував у слов’янській абетці 38 букв, в тому числі 24 грецьких і 14 «по словенскꙋ ѧꙁыкᲂу». Так званий «Мюнхенський абецедаріум» — найдавніша кирилична абетка — також налічує 38 буквених знаків.
Серед берестяних грамот, виявлених в Новгороді, є азбука XII-XIII ст., Що складається з 56 літерних знаків, написана хлопчиком Онфімом, Там же відкрита дощечка з вирізаною на ній азбукою ХIV ст. Вона складається з 36 букв.
Говорячи про кількість букв в Софійській абетці, можна думати, що автор графіті написав тільки ті, які вживалися виключно для письма. Але ті, хто користувався подібною азбукою, повинні були знати і деякі інші знаки, необхідні для рахунку. Це стає зрозумілим, якщо до відповідних літер азбуки підставити їхні числові значення. При цьому з’ясовується відсутність чотирьох літер для позначення чисел: 6, 90, 700, 900. У візантійців ці цифри позначалися буквами «вау», «коппа», «пси», «сампі». В кирилиці «зело», близьке по накресленню до «вау», до ХІI ст. вживалося виключно як цифра. У писемних пам’ятках ХII ст. вона вже вживається і для передачі звуку «дз» (Погодинский псалтир, Слепченскій апостол, Охридський апостол та ін.).
Для позначення цифри 90 в кирилиці вживалася Ҁ «коппа» і тільки з ХIV ст.— ч «черв». «Коппа» зустрічається у багатьох книжкових пам’ятках Русі: Остромировому євангелії, Ізборнику Святослава 1073 р, Туровському євангелії та ін.
Буква ψ в кирилиці завжди мала числове значення 700. Для передачі звуків вона вживалася в ХІ ст. вкрай рідко і тільки в запозичених словах. Те ж саме відноситься до букв «ксі» (числове значення 60) і «фіта» (числове значення 9). В Ізборнику 1076, наприклад, з буквою «ксі» написано тільки одне грецьке ім’я Ксенофонт. З «псі» одне слово – «псальмъ», з «фітою» два слова: ім’я «федоръ» й прикметник «феманитиноу». Буква «пси», судячи з графіті Софійського собору та інших писемних давньоруських пам’яток, тільки з кінця ХІ ст. починає вживатися в написанні слова ψ҃лъ (від «пьсати»). Перший випадок подібного написання зустрічається в написі 1093 г. (графіті № 4).
Наведені цифрові значення букв, безсумнівно, знали ті, хто користувався відкритою в соборі абеткою, тому що без них неможливо було б рахувати. При цьому виникає питання: чи не тому букви «вау» ( «зело»), «коппа», «пси» і «сампі» не входять в виявлену абетку, що вони, хоча і були добре відомі на Русі, але вживалися виключно в як цифри? На це начебто вказує не так відсутність «Коппи» та «Сампі», що взагалі не входили в кириличну абетку, а й «зело» та «псі». Цікаво також, що відсутні в абетці Ч, Ц, хоча і в значно пізніший час, мали в кирилиці числові значення 90 і 900, тобто саме тих двох з чотирьох чисел, яких бракує для рахунку.
Таким чином, відкрита в Софіївському соборі абетка — не грецька, так як вона містить букви, які не вживалися в грецькій писемності. Але це і не кирилиця, в яку входило більше букв: в початкову (згадувану Храбром) 38, в розвинену (зі збережених пам’яток книжкової писемності ХI ст.) 43.
Проведений вище палеографічний аналіз не дає чіткої відповіді, до якого часу слід віднести відкриту абетку. Та це й зрозуміло, так як палеографія відображає в значній мірі той час, коли абетка була написана на стіні будівлі, тобто графіку XI ст. Число додаткових слов’янських букв — чотири, які не зустрічаються в найдавніших, що дійшли до нашого часу, слов’янських абетках, а також незвичайне для кирилиці місце «фіти» і «ксі» вказує на її велику старовину. Найдавніші софійські графіті написані не за допомогою подібної абетки. У них, крім б, ж, ш, щ, є вже ѕ, ч, ѣ, ъ, ь, ц, ѧ, ѫ, ѥ. Навіть болгарські епіграфічні пам’ятки Х ст. містять букви, яких ще немає в софійській абетці. Так, в Добруджинському написі 943 р. є букви ѕ та ѣ, в написі Самуїла 993 г. — ѕ, ч, ъ, ь, ѧ, ѫ, у Варошському написі 996 р. — ѕ, ч, ѣ. І тільки в одному написі
початку Х ст. з Круглої церкви в Преславі можна помітити ознаки, що нагадують абетку з Софії. Напис читається так: «Цьркы сатааго Іоана дѣлае Пауломь Хартофулаксомь». Її першовідкривач академік К. Мітяєв зауважив, що в ній малий юс ѧ переданий за допомогою а, а замість ъ у всіх випадках стоїть ь. Він пояснює це тим, що напис було написано тоді, «коли кирилиця формувалася і коли в болгарській абетці ще не існувало постійного знака для малого носового звуку». У написі з Преслава вже є букви ц, ъі, ь, ѣ, ѥ, але відсутність малого юса ѧ та ъ вказує на незавершеність процесу формування кирилиці. Азбука з Софійського собору в Києві, як ми бачили, не мала ще багатьох слов’янських букв, в тому числі малого юса ѧ та ъ, що зближує ці пам’ятки.
На підставі всього сказаного абетку з Софійського собору в Києві можна датувати. мабуть, згодом не пізніше ІХ ст.
Залишається з’ясувати: яким чином і чому на стіні Софійського собору, спорудженого в 1037 р. з’явилася абетка значно більш раннього часу? Зауважимо, до речі, що науці відомий інший випадок написання абетки на стіні храму. У 1949 р Іваном Гошевим в давній болгарської столиці Преславі на руїнах Круглої (Семеоновскої) церкви були виявлені 14 початкових букв глаголичної абетки, вишкрябаних до 927 року.
Як уже зазначалося, софійська абетка є результатом цілком свідомого написання, на що вказують написання пропущеного ж над рядком, місця «фіти» і «ксі», ш та щ замість ψ, кінцева ѡ. Крім того, графіті написане на видному місці, відрізняється чіткістю і значними розмірами букв. Розташування азбуки в апсидній частини Михайлівського приділу вказує, що автор графіті був духовною особою або особою, близькою софійському кліру, тому він міг вільно заходити в цю заборонену частину собору. Не випадково і місце написання абетки під зображеннями святителів, які тримають в руках книги. Цілком ймовірно, що якщо була відома азбука, то були і писемні пам’ятки, написані з її допомогою. Ми маємо цілком достовірні відомості про те, що на початку ХІІ ст. «книжним людям» на Русі доводилося мати справу з давніми документами Х ст. Досить згадати угоди Русі з греками 911, 944, 972 рр., які Нестор або інший літописець вніс у літописний текст. Якщо під рукою літописця на початку ХІ ст. були такі документи, то книжникам ХІ ст., ймовірно, доводилося мати справу і з більш давніми рукописами. Київська митрополія, як відомо, була місцем, де зберігалося значна кількість книг, не тільки переписаних за вказівкою Ярослава Мудрого, про що повідомляється в літописі під 1037 роком, але й тих, що потрапили до книгозбірні собору іншими шляхами. Деякі з них могли бути з числа книг однойменного храму, що передував кам’яній Софії. У митрополії, ймовірно, зберігалися найважливіші державні документи і акти княжої канцелярії.
Про те, хто був автором видряпаної на стіні собору графіті-абетки, як здається, можна судити на підставі подальших міркувань. Вивчення Софійських графіті показує, що клірики Софії, крім своїх прямих обов’язків, займалися ще навчанням грамоті. Про це прямо пише один з авторів графіті: «убожіє писав, до дяків ходив виученики» (№ 120). Очевидно, такими ж учнями-служками зроблені на стінах собору малюнки коней, звірів, людей. Є подібні малюнки коней і біля виявленої абетки.
Цілком ймовірно, що учнів, що згодом поповнювали церковний клір, знайомили з давнім письмом, знання якого було необхідно для читання певних текстів. Одним з таких учнів і могла бути написана на стіні собору абетка досліджуваного ним рукопису.
Відкрита в Софійському соборі в Києві азбука дійшла, таким чином, до нашого часу в автографі середини Х ст.
(Висоцький С.А, переклад з російської мови)