Графіті знаходилося в отворі вікна північної зовнішньої галерей, нижче фрески, що зображає Адріана. Напис був відомий дослідникам Софії Київської ще в довоєнний час, але він не зберігся через обвал тинькового шару. У фондах Софійського музею нам вдалося розшукати фото і невеликий шматок штукатурки з фрагментами розглянутого напису, за якими були відновлені масштабні розміри і зроблені фото та прорис у натуральну величину. Текст графіті:
г҃и каг[а]на
нашего
У другому рядку в слові «кагана» є випад штукатурки, в зв’язку з чим буква а не читається і може бути відновлена тільки за загальним змістом слова. Буква н в тому ж слові завдяки горизонтальній подряпині може бути помилково прийнята за и, хоча похилу лінію все ж видно. Букви напису чіткі, геометричні, забезпечені обмежувальними штрихами, поставлені на деякій відстані один від одного. Висота літер напису майже дорівнює їх ширині. Кількість скорочень мінімальна, під титлом написано тільки слово господи, хоча можна було б очікувати скорочення і слова съпаси
Незважаючи на те, що напис не має букв, типових для палеографічного датування, за своїм характером він, безсумнівно, відноситься до раннього періоду давньоруської писемності (XI ст.).
Каган або хакан, про який йде мова в графіті, — слово тюркського походження і означає хозарський титул царя. У давньоруській літературі воно вжито по відношенню до Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує про минулі «кагані часи», часи сили і могутності Київської Русі.
У написі йдеться про живого кагана, тому він ніяк не може мати відношення до Володимира Святославовича, який помер в 1015 році, задовго до будівництва Софії Київської. (Якби мовилося про померлого, то напис виглядав би так: «Спаси, Господи, душу кагана нашого».)
Перший, хто звернув увагу на графіті зі згадкою кагана, художник-реставратор Н. П. Сичов пов’язував його з ім’ям Ярослава Мудрого, який трактується давньоруською літературою як прямий продовжувач справи Володимира. Проте, як показали архітектурно-археологічні дослідження Софії Київської (особливо в післявоєнний час), зовнішні галереї, в тому числі і північна, були прибудовані хоча і в межах ХI ст., fле, безсумнівно, вже після смерті Ярослава Мудрого. У 1093 р. північна галерея вже існувала, про що свідчить зроблена в тому ж році перебудова її східної частину в усипальницю — в зв’язку з похованням Всеволода Ярославича в Софії Київській. Отже, кагана досліджуваного графіті треба шукати починаючи з року смерті Ярослава Мудрого (1054) до меж, обмежених палеографічними особливостями напиису. Після смерті Ярослава в ХI ст. великими київськими князями були Ізяслав, Святослав, Всеволод, Святополк і Володимир Мономах. Всі вони, на перший погляд, мали рівні можливості називатися титулом кагана, якби не одна дуже важлива деталь.
Чому саме в північній галереї, а не в іншому місці, наприклад в центральній частині собору, було зроблено запис з проханням про порятунок кагана — великого київського князя? Для відповіді на питання, хто з князів названий на написи каганом, дуже важливо визначити фресковий персонаж, на зображенні якого накреслено графіті.
Ця фреска довгий час перебувала в умовах відкритої галереї і піддавалася сильним атмосферним впливам, в результаті чого шар фарби сильно пошкоджено: не зберігся і звичайний грецький напис, що повідомляє ім’я святого, зображеного на фресці. І все ж персонажа фрески легко визначити — це святитель Миколай, зображений так само, як на відомій фресці Миколая, розташованої в центральному нефі собору на західному боці південного хрещатого стовпа. Для порівняння наводимо фото обох фресок.
Перераховані вище в рамках розглянутого часу київські князі носили такі хрестильні імена: Ізяслав – Дмитра, Всеволод – Андрія, Святополк – Михайла, Володимир Мономах – Василя. Лише Святослав Ярославич мав християнське ім’я Миколай.
Напис із закликом порятунку «кагана нашому» зроблена на зображенні Миколи — патрона Святослава Ярославича, тому здається цілком логічною думка, що в розглянутому графіті каганом названо Святослава, що князював у Києві з 1073 по 1076 рр. На користь цього говорить і початкова буква імені Святослава — С —, накреслена поруч із записом і добре видна на фото. У центрі собору є, як згадувалося, ще одне зображення Миколая, але там не виявлено ніяких записів про Святослава, хоча поблизу на тому ж стовпі є розглянутий нами напис про князівств Святослава. Графіті «Спаси, Господи, кагана нашого», ймовірно, було зроблено або в день «рѣзаньꙗ желве» – невдалої операції, від якої (згідно з літописом) Святослав помер 27 грудня 1076 р або незабаром після операції, але ще до його смерті.
«в се же лѣт̑ преставис̑ ст҃ославъ . сн҃ъ ꙗрославль . мц҃а . декѧб̑ . въ . . к҃з . ѿ рѣзаньꙗ желве . и положенъ быс̑ оу сп҃са. ї сѣде по немь ᲂусеволодь на столѣ.»
Напис цікавий і тим, що він допомагає уточнити датування споруди північної галереї Софії Київської, обмежуючи її 1076 р пізніше якого про Святослава не можна було б говорити як про живого. Дещо нижче напису про кагана є глаголичний фрагмент (див. малюнок “Графіті № 13”), який в кириличній транскрипції означає г҃ип, тобто початок канонічної формули ги помози…
(Висоцький С.А, переклад з російської мови)