бъженехотѧчеловѣкабѣдамикажет[ъ]
- - ромъистᲂуаивъсвогегочинᲂувъсѣм[ъ]грѣхомъ[а]въ
- - чъбᲂудетъ[а]минь
Напис виявлено під олійним живописом ХІХ ст. у Володимирському приділі на південній стіні. Графіті складається з чотирьох досить довгих рядків (34 см), написаних хорошим чітким почерком, який своєю графікою і розмірами нагадує середній почерк Остромирового Євангелія, але літери написані на більшій відстані один від одного і мають ледь помітний нахил вправо, що особливо відчувається в написанні б. в. Запис порівняно гарно зберігся, але прочитати і особливо зрозуміти його досить складно. Імовірно напис можна читати так: «Мати, не бажаючи дитини, бігла геть; бог же, не бажаючи людині бід, вказує святому свого чину Ромо (?) на цей гріх і той, який буде». За змістом запис — якесь повчання жінкам, які кидають своїх дітей. Можливо, воно було навіяно автору сюжетом фрескової композиції, яка перебувала в давнину в цій частині собору, але не вціліла до наших днів.
З Статуту Ярослава відомо, що мати, яка кинула свою дитину, підлягала церковної юрисдикції — суду єпископів і важко каралася: «Тако же и женка без своего мужа или при мужи дитяти добудеть, да погубить, или в свиньи ввержеть, или утопить, обличивши, пояти (и) в дом церковний, а чим ю паки род окупить». Таким чином, винна ставала залежною і повинна була все життя працювати на церкву.
Справа під написом тією ж рукою зроблено приписку, що складається всього з одного слова чѧѥніа — надії, сподівання.
У записі, зробленому по-пам’яті, є неузгодженість відмінків, пропуски букв (кінцевих ъ в словах «геть», «кажеть») або зайві літери («свогего ») тощо.
У написі зустрічаються досить рідкісні слова: «детичь», «гет». Слово «детичь» відомо з договору Ігоря з греками 944 р ( «Аще ли будеть старъ, або детищь…»). Що стосується слова «гет», то воно не зафіксовано в словнику Й. І. Срезневського. Зі змісту запису виходить, що «гет» означає «геть». У цьому значенні слово «геть» вживається в сучасній українській мові.
Палеографічні особливості графіті такі. Розміри букв 0,8—1,0 см. Буква а з гострою петлею, ж — двох різних накреслень. Перше, в слові «бежѧ», близько відповідним написанням в Остромировому євангелії, а друге, в слові «кажет», нагадує написання букви в Архангельському євангелії 1092 г. Буква ѣ вжита в написи шість разів, і у всіх випадках вона має накреслення з низько лежачим коромислом, тип, характерний для ХI-ХІІ ст. П’ять разів написана в запису буква ч, що має неглибоку чашу на досить високій ніжці. В одному випадку форма чаші наближається до прямокутної, що має близькі аналогії в Архангельському євангелії.
(Висоцький С.А, переклад з російської мови)